Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням

Начало книги

Восени городи пахнуть яблуками, сухими бур'янами й добривом. Але навкруги пахло лише смертю. Прокидаючись, Рута одразу намагалася викинути з пам'яті той в'їдливий запах – запах смерті, – котрий вона ловила в повітрі щоразу, коли бачила один і той самий сон.

Солодко. Було так нестерпно солодко, що хотілося вивернутися назовні. Сюди додавалися й гіркота полину, і солоний смак сліз, і щось невловиме, гнітюче та безвихідне. Лють сповнювала серце, багрянцем застилаючи дитячі очі. І ось вона вже не Рута, не розгублена дівчинка-підліток, не людина… у неї за спиною два чорних крила. Вона – птаха. Сорока.

І вже лежать на землі пусті цеберка, у які так ніхто ніколи більше й не набере води, порване намисто-оберіг, подароване мамою… вона летить над своїм домом, пустим і холодним, пролітає над київськими горами, над церквами й кам'яницями, дерев'яними зрубами й мазанками. Люди затуляються від неї руками, сиплють прокльонами, а дехто навіть кидає каміння. У голові лунає дзвінкий хлоп'ячий голос: «Татусю, гляди, я поцілив Смерть!»

Читать дальше →