Кар’єра Никодима Дизми

Начало книги

Хазяїн ресторану подав таперові знак, і танго урвалося на половині такту. Пара танцюристів зупинилася посеред естради.

— Ну як, пане директоре? — запитала щупла білява жінка, звільняючись з обіймів партнера і підходячи до столика, на якому напівсидів гладкий, мокрий від поту чоловік.

Хазяїн здвигнув плечима.

— Що, не годиться? — прощебетала білявка.

— Певно, що ні. У нього ж немає ні дригу, ні шику. Хоча б уже доладний був…

Підійшов танцюра.

Жінка уважно глянула на його благенький костюм, ріденьке, трохи кучеряве волосся кольору волоського горіха, розділене проділом посеред голови, на тонкі губи і дуже розвинену нижню щелепу.

— А раніше ви десь танцювали?

— Ні. Тобто, танцював, тільки серед своїх. Казали навіть, що добре.

— А де саме? — байдуже спитав хазяїн.

Кандидат на ресторанного танцюриста сумним поглядом обвів порожню залу.

— В своїх краях, у Лискові.

Товстун розсміявся:

— Варшава, голубе, не Лисков. Тут, любий пане, треба елегантно, з шиком, з фасоном. Скажу щиро: ви нам не підходите. Пошукайте собі іншої роботи.

Читать дальше →