Суема

Начало книги

Пізньої ночі до мене в купе голосно постукали. Я спросоння скочив з дивана, не розуміючи, в чім річ. На столику в порожній склянці дрижали чайні ложечки. Ввімкнувши світло, я почав взувати черевики. Вдруге постукали голосніше, настійливіше. Я відчинив двері. У дверях я побачив провідника, а за ним — високого чоловіка в зім’ятій смугастій піжамі.

— Даруйте, дорогий товаришу, — напівпошепки мовив провідник, — якраз вас я вирішив потурбувати, бо ви в купе самі.

— Прошу, прошу. Але в чім річ?

— До вас пасажир. Ось… — І провідник ступив на крок убік, пропускаючи чоловіка в піжамі. Я з подивом глянув на нього.

— Мабуть, у вашому купе маленькі діти? — поцікавився я.

Пасажир усміхнувся й заперечливо похитав головою.

— Я відстав від свого поїзда.

— Заходьте, — чемно запросив я.

Він увійшов, озирнувся й сів на дивані в самісінькому кутку, біля вікна. Не мовлячи ні слова, поклав лікті на столик і, підперши обличчя обома руками, заплющив очі.

Читать дальше →