У лісах Лемківщини

Начало книги

Далі читач бачить, як ворог намагається знищити відділи УПА зсередини через своїх енкаведівських агентів. Читач переживає разом з автором трагедію штучно викликаної епідемії тифу серед повстанців і українського населення.

1945-1946 це роки завзятих боїв з військами НКВД, а згодом з різними частинами польських збройних сил. Для відділів УПА, багатих у досвід партизанської боротьби з німцями й більшовиками, поляки не були поважним противником. УПА в короткому часі зліквідувала майже всю польську адміністрацію та поліційні станиці по селах, і вони залишилися тільки в більших містечках. Поляки боялися повстанців, які задавали їм дуже великих втрат у боях. Про це пишуть польські автори, а між ними й учасники цих боїв. Наприклад, автори книжки Дорога нікуди1 стверджують, що від липня 1945 року до грудня 1946 року відділи УПА виконали 77 наскоків на станиці "Міліції обивательської", відділи польського війська та станиці польської прикордонної охорони. Генрик Домінічак у книжці Війська прикордонної охорони в 1945-1948 роках2 пише, що УПА мала відкриті комунікаційні шляхи як на Лемківщину, так і з Лемківщини на схід, а польсько-радянський кордон на просторі 500 кілометрів був під контролем УПА понад півроку.

Читать дальше →