Містечкові історії

Начало книги

Року божого тисяча дев’ятсотого о ранній весняній порі в провінційному містечку заштатному, що чманіло в кількасотлітній дрімоті, об’явився пророк. З’явився, мов з ікони зійшов: у хламиді, простоволосий, босоніж. Стукнув тричі патерицею в землю й оголосив кінець світу.

Три дні й три ночі, в покаянних сльозах і молитвах, чекали обивателі страшного суду. Коли ж настав четвертий, і п’ятий, і шостий настав, а Христос так і не з’явився в небі і сурми не заграли з чотирьох сторін світу, то впіймали пророка й били. Били за страх і плачі, за ошукану віру, особливо ж старалися ті, що за оці дні встигли роздати старцям нажите й набуте, — сказано ж бо: легше верблюдові пролізти у вушко голки, аніж багатому потрапити в царство небесне.

А пізніше виявилося, що даремно й били.

Бо того ж таки божого року, тільки вже не весною, а влітку, найдовшою вулицею прокотив парокінний фаетон з кількома незнайомими панками та й зупинився на пустирищі, що западало ген аж до річки. Панки, одначе, не стали милуватися краєвидом, а, поскидавши купецькі піджаки та розібравши привезені лопати, заходилися до роботи. Вибехкали чотири, в зріст доброго дядька, ями, а потім покотили назад.

Читать дальше →