Міські історії

Начало книги

Жодного новонародженого не чекали з таким нетерпінням, як оцього дев’ятиповерхового будинку.

Ще тільки закладався фундамент і копалися траншеї під комунікаційні мережі; ще лише починали зводити стіни й класти перекриття перших поверхів; ще цибатий кран, зіп’явшись на ноги, примірявся до першого вантажу — так обережно, наче то не цеглини були, а діти, що їх він мав рознести по майбутніх квартирах, ще гори піску, цементу, цегли, арматури і труб захаращували велике подвір’я, а могутні тягачі-панелевози ревіли натужно, вибехкуючи колії, в яких недовго й шию звернути; ще майбутні вікна й двері темніли порожніми отворами і звідти раз по раз вилітало будівельне сміття; ще навіть не думали про комісію по прийому об’єкта, яка, заплющивши очі на всі недоробки й упущення, підпише відповідний акт, — будинок лише народжувався: в колотнечі, в сварках, у біганині, у щоденних летючках, у муках, які породіллям і не снились, а майбутні мешканці вже щоденно навідувалися до нього, і чим вище підіймалися поверхи, тим все більше й більше приходило на будівельний майданчик людей. Вони пролазили крізь щілини паркану, стрибали через глибокі траншеї, дерлися через гори цегли й дощок, проникали в білі од вапна коридори, штурмували хідники, що трималися поки що на чесному слові, добиралися до другого, третього, шостого поверхів, плутаючись під ногами будівельників, оцих бетонярів, мулярів, столярів, сантехніків, електриків, заважаючи їм працювати, та як їх не лаяли, як не проганяли, як не обсипали будівельним сміттям, а то й вапном заляпували, вони лізли й лізли, наче мурахи, і якщо якась особливо настирлива пара врешті щезала, на її місці появлялися дві нові, ще настирливіші.

Читать дальше →