Посмертні записки Піквікського клубу

Начало книги

Перший промінь світла, що осяює морок і обертає в сліпучий блиск темряву, якою, здається, оповита попередня історія громадської діяльності безсмертного Піквіка, виходить з таких рядків у протоколах Піквікського клубу, що їх видавець цих записок має за найвищу приємність подати своїм читачам на доказ пильної уваги, невтомної впертості й гострої проникливості, з якими він досліджував довірені йому різноманітні документи.

«12 травня 1827 року. Головує Джозеф Сміггерс, есквайр,[1] Н. В. П. Ч. П. К.[2]

Одноголосно ухвалено такі резолюції:

Заслухавши з почуттям щирого задоволення й беззаперечної згоди доповідь, прочитану Семюелем Піквіком, есквайром, П. П. Ч. П. К.,[3] і затитуловану „Деякі думки про джерела Гемпстедських ставів із зауваженнями щодо теорії пуголовків“, наше Об’єднання висловлює найпалкішу за неї подяку названому Семюелеві Піквіку, есквайрові, П. П. Ч. П. К.

Цілком свідомі користі, яку матиме наука від згаданого твору, так само як і від невтомних розшуків Семюела Піквіка, есквайра, П. П. Ч. П. К., в Горнсі, Гайгеті, Брікстоні та Кембервелі, члени Об’єднання не можуть не відзначити неоціненного пожитку, що його неминуче дадуть для поступу науки та розповсюдження знань роботи цього вченого на просторішому полі, якби він піднявся на нові подорожі й тим поширив сферу своїх спостережень.

Читать дальше →