Пісня дібров

Начало книги

Такі дорогоцінні дні трапляються у травні, влітку чи впродовж вересня — коли у поцяткованій хмарками блакиті променить сонечко, повітря солодко пахне багатоквіттям, а невщухний легіт несе від річки прохолодну свіжість; хочеться гуляти, співати, всотувати благодать світу кожною клітиною і закарбовувати ці миті теплим спогадом. Чудовий, досконалий день.

Вітерець розганяв полем брижі, від чого самотня садиба здавалася чи то човником, чи то острівцем посеред зеленого озера. Оплетений лозою тин обважнів запилюженими, сповитими павутинкою гронами винограду. Низенька хатина втопала у запашному різнобарв'ї: тут квітнули кульбаби, мальви, ружі, барвінки, маки, проліски і чорнобривці. Хатина була ладна, ніби тільки збудована: стріха — очеретина до очеретини, побілені стіни без жодної ляпки, густий запах свіжих дощок. З прозорих віконець променіло затишком.

Навколо хати розкинулися яблуні, груші, сливи, вишні, абрикоси, шовковиці, інші плодові дерева, на гіллях поруч живиці і ніжного цвіту виблискували фрукти та ягоди. Землю вкривало рясне плетиво різноманітної городини: одні плекали бруньки, другі квітнули, треті вили пуп'янки, четверті наливалися, а п'яті похилилися стиглими плодами. Ані грядок, ані стежок, ані порядку — все росло абияк. Над тим дивовижним садом гуділи хрущі й бджоли, пурхали бабки і метелики, ширяли ластівки та горобчики.

Читать дальше →