Калейдоскоп часу

Начало книги

Твори Лариси Денисенко, популярного українського прозаїка початку ХХI століття, навряд чи коли-небудь потраплять до хрестоматій. Вони не припадатимуть порохом у сутінках бібліотек в оточенні текстів похмурих класиків. Безжальні руки укладачів не викидатимуть із них розділи, аби втовкти всі літературні колізії й кульмінації в один грубий том і максимально скоротити час його читання. Школярі не домальовуватимуть письменниці вуса й окуляри (хоч це все одно не зашкодило б її харизматичній вроді) і навряд чи на уроках «укрліт» писатимуть твори (а от це насправді шкода!) «Особистість і натовп у романах Лариси Денисенко» чи «Моє ставлення до сексу та ранньої вагітності після прочитання роману “24:33:42”».

Бо хрестоматії – це те, що хтось мусить читати, а не те, що читати хочеться. Оповідання, новели, романи Денисенко ніяк не вписуються в «канон» української літератури, адже немає в них ані національного насилля, ані розподілу земель, ані «щирих» кумоньок. Та й герої творів, навіть коли долають різноманітні труднощі, усе одно не втрачають зв’язку з реальним світом, опановують його спрагло й повно і вдихають його з насолодою.

Читать дальше →