Ляля

Начало книги

Уже зараз будинок в Оліві виглядає інакше. А коли бабуся помре, а помре-таки незабаром, і про це я можу написати цілком спокійно, бо, по-перше, усі ми вже давно змирилися із цією думкою, а, по-друге, вона цього однаково ніколи не прочитає, бо не читає вже взагалі, усе зміниться докорінно. Речі будуть успадковані, і муситимуть знайти собі інші полиці й шафи в інших помешканнях. Стендаль із дарчим написом від Юлека, який протягом останніх тридцяти років стояв корінець до корінця із «Трьома оповіданнями» Флобера, опиниться між іншими книжками. І що станеться з колекцією скла, із цими трьома чи чотирма сотнями ваз, келихів, дзбанків і пляшечок, червоних, синіх, жовто-зелених, із пухирцями та без, молочно-білих, порепаних, немов покритих памороззю?

Коли вона так собі сидить, немов стара китайська імператриця, яка не усвідомлює своєї влади й обов’язків, закутана в якісь пледи й просторі камізельки, така, зрештою, худенька, легенька й тендітна, складно поєднувати її з нашими спогадами, де немає місця на витирання носа, памперси й постійне німування. Хіба що посміхається, тож ми можемо втішати себе, мовляв, вона по-своєму щаслива, але це скидається на розмови про почуття морської анемони чи коралового рифу.

Читать дальше →