Доба постів і карнавалів. Як жили, пили і кохалися у середньовіччі

Начало книги

«Nomen atque omen[1]», — казав персонаж комедії Плавта «Перс». Щодо середніх віків це твердження також справедливе. У людини десь на підсвідомому рівні закладене бажання ділити власне життя й історію загалом на періоди, щоб віднайти сенс у хаосі пережитого, побачити логіку за випадковостями. Так і італійський гуманіст Франческо Петрарка (1304–1374), відомий своїм коханням до Лаури, назвав добу, що настала після падіння Західної Римської імперії в 476 році, «темними віками» («saeculum obscurum»), розширивши потім цей термін на весь час, до Данте й себе. Він назвав їх так передусім через стан літератури. Занепад класичної латини турбував Петрарку значно більше, ніж загальна якість тодішнього життя.

Інший гуманіст Флавіо Бйондо теж міркував, як Петрарка, визначивши період між V століттям і відродженням класичної мови та літератури як «середні віки» (medium aevum). Цю назву ми вживаємо й сьогодні. В інтерпретації Петрарки та Бйондо середні віки були часом занепаду між двома блискучими епохами — античністю й Ренесансом. Така назва цього періоду виявилася визначальною для його подальшої академічної «кар’єри». Доки в європейську культуру не прийшов романтизм із «Собором Паризької Богоматері» Віктора Гюго чи прерафаелітами, середньовіччя було синонімом релігійного фанатизму, примітивного мистецтва та майже повної відсутності науки. Не вірите — почитайте Вольтера, Руссо й інших просвітників XVII–XVIII століття.

Читать дальше →