Художниця тіла

Начало книги

Час, схоже, минає. Світ здійснюється, розгортається на окремі миті, ти спиняєшся поглянути на павука, який тулиться до своєї павутини. Є прудкість світла, відчуття чіткості обрисів усіх речей, блискучі патьоки в затоці. Ти найгостріше розумієш, ким ти є, дужого, яскравого дня після бурі, коли навіть найменший облетілий листок прошито самоусвідомленням. Вітер шумить у соснах, світ безповоротно входить у буття, павук гойдається на розколисаній вітром павутині.

Це сталося останнього ранку, коли вони були тут, на кухні, одночасно: вони швендяли одне повз одного, щоби дістати щось із шафи чи шухляди, чекали, доки інший відійде від умивальника чи холодильника, навколо них досі танули сни, вона тримала жменю чорниці під струменем із крана, заплющивши очі, і вдихала запах, який здіймався від ягід.

Він сидів із газетою й помішував каву. Свою каву, у своїй чашці. Газету читали разом, але за непроговореною домовленістю та належала їй.

Читать дальше →