Лицарі Дикого Поля. Том 2

Начало книги

— Господи! Це були люди чи звірі? — оторопіло промовив Марко, озираючись навколо.

Козаки їхали через спалене село. Дим згарищ уже згас, але всюди лежали мертві тіла — по-звірячому вбиті чоловіки, жінки, немовлята, діти, старі... Навіть собаки, і ті були вбиті та лежали поруч зі своїми мертвими господарями. День-два тому тут сталася бійня. Рої мух укупі зі зграями круків кружляли над тілами, від яких ширився солодкуватий, тоскний сморід мертвечини, що гнила під палючим травневим сонцем. Цей нестерпний сморід ні з чим неможливо було сплутати. Його не міг перебити навіть запах гару.

— Це зробили люди. Ті, які славлять Христа й милосердя Його, — відповів йому Тимофій. У його очах застиг гнів, і молодий козак пустив свого Ворона швидше, відвертаючись від страшної картини.

— Ой, нене! — пискнув Гриць і, звиснувши зі свого коня, повернув землі вміст свого шлунка.

— Звикай, синку. Ти ще й не таке побачиш, — м’яко сказав йому один із запорожців, коли хлопчину перестало нудити. Старий козак сам згадав, як його теж колись знудило після першого бою. — Піди, умий обличчя.

Читать дальше →