Посмертні записки Браса Кубаса

Начало книги

Стендаль визнавав, що написав одну зі своїх книг для ста читачів. Такий факт і дивує, і бентежить. Що не дивує і не стало б бентежити, то це те, що оця, інша вже, книжка не матиме і ста читачів, як у Стендаля, навіть п’ятдесяти, ані двадцяти, а щонайбільше — десять. Чи й десять? Хіба що п’ять. Тож йдеться про книгу, написану в доволі невизначеному жанрі, у котрій я, Брас Кубас, у вільній формі на кшталт Стерна[1] або ж Ксав’є де Местра[2], додам, можливо, ще трохи гіркоти песимізму. Можливо. Адже це твір покійника. Я написав його пером іронії та чорнилом меланхолії, тож неважко передбачити, яким може бути результат такого альянсу. Люди серйозні шукатимуть у ньому ознаки суто роману, а люди безтурботні й легковажні не побачать там звичного для них роману, саме це й позбавить цей твір високої оцінки перших та захоплення других, та саме ці дві категорії людей і є головними виразниками суспільної думки.

Читать дальше →