#Галябезголови

Начало книги

Вологого, як всяке природне збудження, весняного ранку правобережним київським проспектом в районі Печерська жваво рухався насторожений молодик років 26-ти у бідненькій довгій чорній одежині: сягала надп’яткових його кісток, тому по землі не волочилася, натомість відкривала геть не дешеві черевики іспанської фірми Camper, і вже тільки один цей незрозумілий дисонанс мав би викликати запитання в очах перехожих. Та пронизлива холоднеча — березень ще і до восьмого не дійшов! — гальмувала не тільки настирливе бажання скинути з тіла сіро-чорну «осінь-зиму», а й непереборну людську цікавість. І лише згорьована без чоловічої уваги пишнотіла двірничиха Віруня, яка із роздратуванням вимітала з-попід дерев недопалки (бач, призвичаїлися менеджерки з навколишніх офісів вибігати на проспект, пихкати цигарками, кидати недопалки під дерева, і хоч би одна коза про екологію згадала, хай би їй ту цигарку на лобі загасили!), мимоволі звернула увагу на козирне взуття молодика, ковзнула поглядом вище. Їй такий мужчина потрібен? Не коротун, не жиробас, очі… такі, що аж душу лоскочуть. Здалеку скидався на гота, та хрест на чорній чернечій одежині свідчив: скоріш за все — з чоловічого монастиря, що за кілька кварталів від проспекту. І нащо випхався за периметр? Хіба їм те дозволено?

Читать дальше →