Мольфар

Начало книги

Ми з подругою забігли на каву. В цій каварні завжди особлива атмосфера: метрової товщини стіни захищають не лише від вуличного гармидеру, а й від набридливої присутності інших людей.

Зараз зима — і в кафе їх набилося повно, вільних місць нема. Дим затуляє очі, і крізь його їдкий серпанок заледве пробивається тонка мелодія. Це щось таке ностальгійне з вісімдесятих років, що кава набирає особливого щемкого аромату юності.

Розмовляємо, як завжди, про майже банальні речі: чому кожен із нас долає свою дорогу в житті, намагаючись зрозуміти когось, хто поруч, а тим часом неминуче приходить до одного й того ж висновку. Висновку, що найвищим досягненням людської свідомості є просто прийняття іншої людини такою, як вона є. І що кожна людина в цьому світі є самотньою і незрозумілою. Просто кожен з нас сяк-так знаходить точки опори в балансуванні між світами інших людей.

Якась молода пані просить дозволу присісти за наш столик, бо вільних місць нема. Будь ласка, заважати нам не будете. Банальна ввічливість — і ми знову говоримо про своє.

Читать дальше →