Дари пігмеїв

Начало книги

Роксана зійшла з трапа власного літака і кинулася в обійми Вітольда.

— Я придумала... Я все придумала, любий, — шепотіла вона йому на вухо.

Він, здавалося, не чув її. Вітольд, безтямно закоханий у Роксану, обціловував її вушка, шию, щоки, вуста. Вона вперто шепотіла:

— Я придумала. Я придумала... Ти мене вдома по-справжньому розцілуєш.

— Я це вже й так роблю.

— Не так, любий. Не так... Після цього ти мене особливою любов’ю любитимеш. Любитимеш ти і твій Папа-Папочка — також... Ми кинемо всі сили на це, піднімемо ескадрон швидкого реагування... Як там наш маленький?..

— Як твій ніготь краще скажи? — перебив він її. Роксана показала йому пальчики. — Це не мої — це твої. Як бачиш, усе гаразд. Французи в жіночих пальчиках розбираються. Особливо — парижани.

— І не тільки...

— Любий, ти мене ображаєш. Ти знаєш, як я тебе люблю. «Так ніхто не кохав», — процитувала вона слова відомого поета. — У мене було всього кілька годин, поки французи приліпили мені цей ніготь. Я — туди і назад. Тобі спромоглася тільки придбати краватку з твоїми ініціалами і носовичок. У магазині для істинних аристократів. Я придумала, а ти мене зовсім не слухаєш.

Читать дальше →