Щоденник Фокса Міккі

Начало книги

Моя господиня Зіна більше схожа на фокса, ніж на дів­чин­ку: вищить, стрибає, ловить руками м’яч (бо ж ротом не вміє) і гризе цукор, зовсім як собача. Все гадаю — чи є в неї хвіст? Ходить вона зав­жди у своїх дівчачих плахточках, а до ванної кімна­ти мене не пускає — а то б я точно підгледів.

Учора вона нахвалялася: бачиш, Міккі, скіль­ки в мене зошитів? Арифметика — диктуван­ня — твори… А ось ти, цуцику нещасний, ні говорити, ні читати, ні писати не вмієш.

Гав! Я вмію думати — а це ж найголовніше. Що краще: фокс, який думає, чи папуга, який розмовляє? Ага!

Читати я трохи вмію — дитячі книжки з найбільшими буквами.

Писати… Смійтеся, смійтеся (ненавиджу, ко­ли люди сміються) — писати я також навчився. Щоправда, пальці на лапах в мене не загина­ють­ся, я ж не людина і не мавпа. Але я беру олівця у па­­щу, на­ступаю лапою на зошит, щоб він не ковзав, — і пишу.

Спочатку букви були схожі на розчавлених дощових черв’яків. Але фокси значно на­­по­­лег­ли­віші за дівчаток. Тепер я пишу не гір­ше, ніж Зі­на. Ось тільки не вмію заточувати олівців. Ко­ли мій затуплюється, я біжу тихенько в кабінет і тягну зі столу заточені людьми недогризки.

Читать дальше →