Станція Знам`янка

Начало книги

– Крамарику, вставай. Чуєш, Крамарику?

– М-м-им-м...

– Вставай, верблюде.

– До біса...

– Твоя черга бігти по хліб. Ну?

– Не присікуйся.

– Спи, спи, нащадок носорогів. Сидітимеш сьогодні без чаю.

Дубинський одійшов од ліжка і почав перед люстром зав'язувати свою нову краватку, яка всього два дні тому виконувала відповідальну роль рукава сатинової сорочки, а сьогодні стала за причину восторгу всієї компанії.

У кімнаті було троє: гладкий Крамаренко, маленький Рухляк і Дубинський, або Дубина, як називали його товариші в хвилини ніжности і люти.

Гладкий Крамаренко, своїм звичаєм, спав на своєму ліжку, довжина якого дорівнювала приблизно половині зросту його власника, – через те Крамаренко і засвоїв собі звичку акуратно вмощувати свої ноги на маленький, єдиний в кімнаті столик, що стояв біля його кроваті. Ця звичка викликала раз у раз силу непорозумінь, бо неуважний Крамаренко перед тим, як покласти ноги на стіл, забував навіть глянути на нього і часом клав ноги на склянку, на оселедця, а одного разу змахнув зі столу правою ногою новенький примус.

Читать дальше →