Ярлик на князівство

Начало книги

Вранці 17 листопада 2020 року під надсадний гуркіт барабанів до першого перону Антгальського вокзалу, що вважався в німецькій столиці офіційним, точно по графіку, стишуючи хід плавно підходив східний експрес Москва — Берлін.

Вокзал був прикрашений широчезними, важкими, наче портьєри, червоними полотнищами — на одних у білому колі хрест із загнутими під прямими кутами кінцями, що вже чи не сто останніх років слугував емблемою німецького фашизму, на інших — і тих, і тих було суворо дозовано — у білому колі на задніх лапах був зображений ведмідь, який тримав у передніх лапах щит із стилізованими давньоруською в’яззю літерами «МК–2».

Невгавали барабани. Їхній гуркіт і тріск із солдатською прямотою мали підкреслювати урочистість моменту. Мрячив дрібний, схожий на мжичку, дощ. Він не припускав, але й не затихав, із занудливою впертістю шелестів і шелестів над свинцево-сірою Шпреє, над усією препишною імперською столицею, що того ранку наче закуталася в сіро-зелену мундирну накидку. На пероні, але ближче де стін вокзалу, стояли дипломати, преса, представники громадськості — останні були з імперськими та князівськими прапорцями в руках. Серед дипкорпусу були помічені посли незалежних (але в співдружності з Великою Німеччиною) держав — України, Білорусі та Молдови (прибалти і кавказці з середньо-азійцями відмовилися прибути), а також представники численних князівств та ханств, які після 1945 року виникли на території колишньої Російської Федерації: Рязанського, Тверського, Ростовського, Смоленського, Полоцького, В’ятицького, Володимиро — Суздальського, представники Волзько — Камської Булгарії, Новгородської республіки, Казанського ханства, Астраханського, Сибірського, Алеутсько — Камчатського, Кримського, Приуральського (всі вони були акредитовані в Берліні), а також посланці ще…

Читать дальше →