Мертвим не болить

Начало книги

Дзвонить телефон, і вона бере трубку.

Дванадцять чоловіків, обважніло налягаючи на відполіровану, широку, наче прилавок, стойку, затамовують віддих. Наші очі вп'ялися в її припудрене заклопотане обличчя. Ми прагнемо її погляду, який, відчуваємо, ось-ось повинен або розчарувати, або ощасливити. Узагалі ми готові до всього, аби тільки щось певне. Найгірше в житті — непевність, вона одбирає волю до дії. Але жінка, ніби ухиляючись од відповіді, зосереджено ворушить тонкими підведеними брівками. Хвилина телефонної уваги, поспішливі записи в бланках, що лежать перед нею на склі; скупі на слово професійні перепити здаються надмірно довгими. Нарешті вона відриває од вуха трубку:

— Товариші, місць нема.

Над стойкою протяжне, сумне зітхання. Розчарування на обличчях. Шерхіт підошов унизу.

— І не буде?

— Не можу сказати.

— Знову непевність? Шкода.

А готель фешенебельний, найкращий у місті. Вважай, у самому центрі. З окремими кімнатами. Кахлями у ваннах. Дзер­кальною жовтизною паркету. По-царському широкими ліжками в номерах. У довжелезних, як на цілу вулицю, коридорах такі самі довжелезні м'які килимові доріжки. Поміж поверхами снує ліфт. Привітні жінки-покоївки першими вітаються з мешканцями. Таке запам'ятовується. Надто людині з провінції, яка раз на рік потрапляє сюди у службових справах. Щоправда, трохи лякає ціна. До грошей на відрядження змушений докладати ще й свої. Але таке буває не часто, можна собі дозволити й переплатити. Тим більш у річницю Перемоги. До того ж вибирати не випадає: в інших готелях давно вже немає жодного місця.

Читать дальше →