Чекаючи на Боджанґлза

Начало книги

Батько казав, що до мого народження полював на мух із гарпуном. Він показав і гарпун, і розчавлену муху.

— Я припинив таке робити, бо це було дуже тяжкою справою, за яку до того ж погано платили, — сказав він, складаючи своє старе знаряддя праці в лаковану скриню. — А тепер відкриваю гаражі, там треба багато працювати, але за це дуже добре платять.

На першому дзвонику, коли ми всі розповідали про себе та свою сім’ю, я не без гордості розповів про всі ці татові професії, за це мене люб’язно насварили та щедро з мене насміхалися.

— За правду отримуєш відплату, якщо ця правда смішна, як брехня, — плакав я.

Насправді ж мій батько був чиновником, «людиною закону», як він казав.

— Нас годує закон! — голосно сміявся він, попахкуючи люлькою.

Ні, він не був ані суддею, ні депутатом, ані нотаріусом, ні адвокатом. Своєю роботою він завдячував другові-сенатору. Батько був у курсі всіх нових обставин закону, тому поринув у нову роботу, яку придумав сенатор. Нові норми — нові професії. Саме так батько став «відкривачем гаражів». Аби гарантувати безпеку та справність у автопарках, сенатор вирішив накинути всім обов’язковий технічний контроль. Відтак власники старих тарантасів і лімузинів, вантажівок і різноманітних розвалюх мали проходити разом зі своїм авто такий собі «медогляд», аби уникнути аварій. Усі мусили через це пройти — і багаті, і бідні. Тож, оскільки це було обов’язковим оглядом, мій батько виставляв високі, так, дуже високі рахунки. В рахунок він включав вартість дороги туди і назад, огляд і повторний огляд, і, якщо вірити його вибухам сміху, все йшло дуже добре.

Читать дальше →