Вшьчь

Начало книги

Вранці голодні горобці зібралися вибити мені вікно. Я їх розумію: шпаки повернулися з ирію і безсовісно спустошили годівничку. Навіть, від синиччиного хамону – шматка сала на нитці, залишився лише зашморг. От горобці й нервують. Погрожують заклювати ще й ту мишу, яка наважиться в ньому повіситись.

Мама теж нервує. В неї – весняне загострення синдрому гречкосія, ускладнене обрізанням гілок, картопляною пересадкою, ломкою всекопання і насіннєвими висипами на городі.

З мамою сперечатись – собі дорожче.

- Добре, - погоджуюсь. – Після Теплого Олексія почнемо. За умови, що ти повернеш мені мою вєшьчь.

- Нізащо! – відрубує мама. – Досить того позориська, що тоді було! Тиждень люди мали про що кості мити перед церквою.

- Мааам!!! Але ж через тиждень мер порушив правила руху сміття по місту – і людям вже було не до мене.

- Від того, що мер засрався і вітер носив містом сміття, в твоїй голові не просвітліло ні на грам. Так що не мрій!

Читать дальше →