Ожеледиця

Начало книги

Антон не міг дивитися на свою наречену. Колишню наречену. Він височів над нею, спираючись однією рукою на кут стола у великому холі її будинку, наче величезний херувим, що спустився з небес, з великими, як застиглі озера, очима і пшеничними кучерями. Вона, як повалений ангел, лежала біля його ніг у калюжі крові, що все ще повільно витікала з величезної рани на скроні. На противагу його світлому, її синяво-чорне, спеціально пофарбоване до весілля волосся вбирало у себе червоний сироп крові. Чорне і червоне. Обличчя було повернуте у зворотний від кривавого потоку бік і виділялося чистою білою плямою на загальному тлі. Майже непомітний, на три-чотири місяці вагітності животик виглядав горбком могили над щастям Антона.

— Аліно! Аліно! Аліночко! — ворушилися його губи на закам’янілому обличчі.

— Антон? Ти що тут робиш так пізно?

Огрядна жінка, вік якої явно підбирався до п’ятдесяти, спускалася сходами від спалень, що розміщувалися на другому поверсі. Було пізно — пів на дванадцяту ночі. Жінка була одягнена у довгий шовковий халат, на її обличчі лисніла неакуратно накладена зеленувата маска — Алла Володимирівна Шмідт намагалася боротися з віком.

Читать дальше →