Зорчина пісня

Начало книги

Вибух заклубився, трусонув цегляну школу. Якусь мить школа ще стояла, біла, сувора, з червоними патьоками гасел на стінах, а тоді здригнулась і завалилася.

Вибухова хвиля вдарила Зорку в груди, шпурнула на асфальт. Зорка вивернулась, мов котеня, стала рачки, потім підвелася, оглушена, й побігла до школи.

Школа горіла. Вапняний пил, змішаний з чорним димом, мутною завісою коливався в повітрі. Серед палаючих руїн уже метушилися люди. Вони мовчки пірнали у вогонь, з'являлись і знову пропадали, як на екрані німого кіно.

Назустріч Зорці низкою потягнулись ноші. Зорка уповільнила крок, зупинилась, а тоді знову пішла. Вона боялась навіть глянути на вимазані сажею, запорошені рожевим цегляним пилом обличчя дітей на ношах, але щімка, хвороблива цікавість мовби штовхала її у спину... Ось Вовка Череда, Мишко Яковенко, Надя... Вони завжди були разом, відколи Зорка себе пам'ятає. Разом ходили в дитячий садок, разом пішли до школи. Тільки на різні зміни...

Читать дальше →