Справа Сивого

Начало книги

— Ти ніколи не думав, чому Дніпро звуть сивим?

Хлопець із дівчиною ішли берегом, оминаючи рибальські човни, що розсохлися на піску, так і не дочекавшись лагідного шкряботіння рубанка та гарячого доторку смоли. Іноді між човнами й очеретом залишалося так мало місця, що закоханим доводилося відпускати руки, проте одразу після цього вони знаходили одне одного.

— Мабуть, тому що старий. Старі — усі сиві, — припустив він.

Вона усміхнулася замріяно.

— А я думаю, через пороги. Біля них вода піниться і стає біла, наче сива.

— Тоді скоро сивини вже не буде.

Він говорив твердо, неначе мав перевірені відомості.

— Як це? — здивувалася вона.

— Дуже просто, — він показав рукою вниз за течією, де у сутінках губилися обриси берегів. — Там, біля Олександрівська, стане Дніпрельстан, і пороги заллє водосховищем, щоб вода більше не пінилася задурно, а робила роботу.

Вона подивилася у напрямку, який він показував, немовби й справді намагалася побачити будівництво Дніпрельстану.

Читать дальше →