Слово після страти

Начало книги

Минуло тринадцять місяців відтоді, як мене, шістнадцятилітнього хлопця, схопили на вулиці українського містечка Сквири і силоміць вивезли в Німеччину. За цей час я шість разів тікав, та, на жаль, ці втечі незмінно кінчалися невдачею. Я скрадався ярами, перелісками, вужем повз по чужій землі, пам’ятаючи, що найменша необережність могла коштувати мені життя. Перемагаючи сумніви і страх, уперто пробирався на схід і... знову попадався.

У тюрмах фашистського рейху втомлююче-одноманітно повторювалося одне й те саме, мене фотографували, брали відбитки пальців, допитували, мордували. За ці тринадцять місяців мені довелося побувати в тюрмах Лейпціга, Берліна, Франкфурта-на-Майні, Дрездена, Бреслау, Гінденбурга, Кройцбурга і Бойтена. І кожного разу після допитів та катувань мене відправляли в інший концтабір на «виправні» роботи.

Східний фронт вимагав нових і нових дивізій. У Німеччині проводилися тотальні мобілізації, а промисловості потрібні були робочі руки, і тому втікачів із таборів довго не тримали в тюрмах. Там їх тільки «обробляли», прагнучи за допомогою жорстоких тортур вибити з них навіть думку про втечу.

Читать дальше →