Шість головоломок для дона Ісидро Пароді

Начало книги

Поступливість homme de lettres[2] — риса справді фатальна! Літературний Буенос-Айрес, сподіваюся, ще не забув, і дозволю собі припустити, що й не забуде мою дану від усього серця обіцянку більше ніколи в житті не писати передмов і відмовлятися від украй привабливих пропозицій та прохань, навіть якщо ці прохання озвучують друзі та вельмишановна публіка. Та мушу визнати, що я не встояв перед Шибайголовою[3] [4] — нашим новим Сократом. Диявол, а не людина! Він тільки регоче у відповідь на всі мої аргументи, причому регоче так, що неможливо втриматися; він наполягає, що книга і наша з ним давня дружба гідні того, щоби я все ж таки написав передмову. Тож усі мої протести — котові під хвіст! De guerre lasse[5] я покірно відчалюю до свого вірного «Ремінгтона» — спільника та німого свідка моїх безнастанних блукань синьою просторінню…

Навіть бурі, від яких аж двигтять нині наші банки, біржі, іподроми тощо, — навіть вони не змусять мене заплатити данину, що її я сплачую неодмінно і завжди вчасно: оброк любові та вірності детективним романам. Це історії, від яких стигне кров; я ковтаю їх і коли сиджу на дивані пульманівського вагону, і коли приймаю грязьові ванни коло гарячих джерел, хоч і без віри, що вони мені допоможуть. Я ризикую, звичайно, стверджуючи, що не став рабом моди, та не раз уночі, залишаючись на самоті в моїй спальні, я полишаю мудрованого Шерлока Голмса і поринаю у нев’янучі описи неймовірних пригод хитромудрого блукальця Улліса, Лаертового сина Зевсового сімені… Але той, хто обробляє важкі ґрунти середземноморського епосу, з радістю відпочине у будь-якому саду.

Читать дальше →