Землянка

Начало книги

Ненадійний друг у степу — березневий вітрець-низовик: прилащиться, обів’є тебе голубиними крилами, прямо в душу хлюпне теплом; та тільки відкриєш обійми — хоп! — так і накриє студеними бризками. І землі не дуже довіряйся: зверху неначе й тепла, аж горне до себе, а станеш босою ногою — увіп’ється голками в підошву.

Вовка сидить на кураїні. Торішнього кураю у рівчак нагнало, як овець у кошару. Вибрав собі Вовка найкудлатішу, довго м’яв-переминав її — чом не підстилка вийшла? Штани в хлопця з німецької плащ-палатки, цупкі штани — не доберуться колючки до тіла. На голові потерта шапчина, теж трофейна; мабуть, її кулями прошило, бо вата пучками повилазила. Нічого, тепла шапка; хіба що трохи завелика для хлопця — з-під неї Вовка, як з-під грибка, на світ позирає. І піджачок у Вовки путящий: мати з солдатського кітеля викроїла. Так що можна сидіти в степу. Тільки от ніяк Вовка не вмостить свої ноги — хоч відрубай! Вже пробував натягувати холоші аж на п’яти — все одно піддуває. Вже й руками розтирав зморшкуваті, як печені буряки, задубілі ноги — не одпускають зашпори. Нарешті придумав: здер з голови шапку і шурх ногами, як у гніздечко. О, зовсім інший фасон!

Читать дальше →