Хлопчик і тінь

Начало книги

Він був із тих письменників, чия доля — постійне самоспалення. Не про бажання утвердитися в будь-який спосіб, не про гіпертрофоване самолюбство йдеться, а про жертовність душі. Внутрішній вогонь невдоволення самим собою не пригасав у ньому ніколи, сумніви та протиріччя роздирали вдень і вночі. Він погано спав, часто скаржився на безсоння, і той, кому випадало спілкуватися з ним уранці, мовби дотикався до хаосу отих нічних рефлексій-самокатувань, від гніту яких ще не встигла вивільнитися його чутлива, беззахисна у своїй неприкаяності душа. Це прочитувалося навіть в очах: вони темніли, втрачали свій звичний блиск. Та й у всій його міцно збитій, розрахованій на довголіття статурі з’являлося щось утомлено-відчужене.

Знаючи його вдачу, я намагався ні про що не розпитувати, але разюча переміна в ньому мене завжди вражала. Ще вчора це був зовсім інший чоловік — балакучий, схильний до смішинки, напрочуд безпосередній, що зворушувало в ньому найбільше. Я здогадувався: не тільки втома безсонної ночі вибивала його з колії. І знаходив тому підтвердження у вигляді скупих зауважень, уривчастих фраз та реплік. Він кидав їх ніби між іншим, на ходу… Це було відлуння вчорашніх розмов про літературу з неодмінними розчаруваннями та самокпином щодо власного доробку. Тільки розчарування ще глибшали, а скепсис — нещаднішав. Іноді за всім отим вчувався справжній страх втрати здатності писати, стан, знайомий письменникам. Навіть вихід довгожданої книжки, якою, судячи з деяких делікатних самооцінок, він мав би бути задоволений, примножував його сумніви — чи зрозуміють, чи так прочитають? Листування його — не тільки літературний, а й людський документ…

Читать дальше →