Житель Каркоси

Начало книги

«Смерть різною буває - іноді тіло лишається, але часом щезає з духом. Волею Божою гряде вона, коли на самотині чоловік, і тоді, не убачивши кончини, кажуть, що людина пішла з життя або благословилась у довгу путь. Так воно і є, хоч знамо, що часом смерть забирає нас при людях. Трапляється також, що душа вмира, а тіло її ще довго зостається в доброму стані. Бува, кажуть, душа зітліває з тілом, проте опорі вона знову воскресає на тому місці, де плоть обернулась прахом».

Міркуючи над цими словами Халі (царство йому небесне) та їх можливим значенням, я, маючи підказку, все ж був не певен щодо їх прихованого змісту, який різнився від того, що мені вже вдалось розгадати. У роздумах я не помітив, як заблукав, аж доки колючий вітер в обличчя не привів мене до тями. З подивом я зрозумів, що все довкруг мені незнайоме. Куди не глянь, скрізь простягався голий пустир, порослий височенним сухим бур’яном, який шелестів і ніби тривожно шепотів щось таємниче на осінньому вітрі. Кілька похмурих химерних скель, що височіли над цією місциною, здавалося, розумілись одна з одною і разом справляли гнітюче враження, ніби вони здійняли голови, щоб узріти завершення якоїсь давно передбаченої події. Кілька розкиданих повалених дерев ніби довершували цю злісну змову німого чекання.

Читать дальше →