Космічний бог

Начало книги

Не вагаючись Полинов кинув у прорив туру. Кинджальний удар, точно націлений у сонячне сплетіння оборони супротивника.

Гюїсманс спохмурнів. Жовтими, мов у мумії, пальцями він із жалем торкнув короля. Мигцем поглянув на годинник.

— Чи не повернути дошку? — запропонував він.

— Щось ви рано сьогодні здаєтеся, любий патере.

Полинов летів на Марс пасажиром у надії відпочити дорогою від виснажливих обов’язків космічного психолога; він навіть не уявляв, наскільки втомливим виявиться для нього неробство на такому кораблі, як «Антіной». Якби не шахи, він і зовсім відчував би себе відступником серед веселості й розваг, якими тут убивали час.

— О, це здача з продовженням. Позаяк хто взяв меч, від меча і загине. Наразі вам подобається така діалектика, еге ж?

Кістляве обличчя патера розсунула посмішка. Посмішка-запрошення куточками губ. У Полинові ожила професійна цікавість.

— По-вашому, я людина з мечем?

— Ви також. Хто будує — той руйнує, чи не так? Але діалектика, якій ви поклоняєтеся, як ми — Богові, вона погубить вас.

Читать дальше →