Сенсацiя на Марсi

Начало книги

Сухорлявий Фа мав постiйну перепустку на поверхню планети i користався з цього дуже часто. На контрольному пунктi його знали в обличчя, i старий Спостерiгач неба не завжди й виймав свою чорну картку з бiлими цятками зiрок. Тiльки-но доторкнеться до лiвої нарукавної кишенi, вже й чує:

- Проходьте!

Фа вмощувався у блискучий металевий човник, вимикав електромагнiт i, зажмуривши очi, мчав униз. Тунель зроблено по такiй параболi, що силою iнерцiї човника виносило до самiсiнької поверхнi. У верхнiй точцi його захоплював причальний електромагнiт - i, будь ласка, виходь. Пiвгодини цього падiння й руху за iнерцiєю - то солодке умлiвання, суцiльне блаженство, але Фа нiколи й нiкому про це не обмовився, бо то ж i фiзична, тiлесна втiха, а вiн - романтичний мiстик, всi його помисли спрямованi в чорне провалля неба.

"Я мушу стояти вiч-на-вiч з Космосом, - Фа полюбляв пишномовнi вислови, - мушу заглядати в зорянi зiницi, щоб сповiстити марсiан, коли що трапиться". I нiхто не знав, окрiм нього самого та Архiнфа*, що нiчого зараз вiн не бачить, бо пилова буря жовтою млою застує усе. "Мабуть, очi Космосу не вирiзняють вас серед тiней", - кривився Архiнф.

Читать дальше →