Останній шанс

Начало книги

Коли юнi зухвальцi вивели старого Конструктора з пiдземелля, той мало не захлинувся свiжим повiтрям. Дихав судорожно, часто, запалi груди ходили ходором.

- Стiйте... Заждiть...

Вiн уп'явся в мiцнi юначi руки, i хлопцям здалося, що в старого не пальцi, а пазури. Зупинилися. На сходi заходив Фобос, i невiдомо було, чи оте блiде сяйво вiд нього, чи, можливо, уже сходить Деймос. Юнаки, блукаючи у пiдземеллi, втратили лiк часу. А з Конструктором вони ледве просувалися,в'язень виснажений до краю,- хоч можлива була погоня.

- Зорi... - Конструктор ще щось шепоче, жадiбно обмацує очима темну пiвсферу неба. По його виснаженому обличчi течуть сльози, та хлопцi не помiчають їх, сторожко прислухаються до мороку ночi. Хоча б встигнути затемна сховатись у горах! Апарат хоч i швидкохiдний, та все ж...

А старий нiяк не може намилуватися небом. П'ятдесят вiсiм рокiв п'ятдесят вiсiм довгих рокiв! - пробув вiн пiд важким кам'яним склепiнням. Та його нiколи не полишала надiя, що колись побачить над собою небо, з першого ж дня, коли за велiнням Вершини Мудростi його запроторили в катакомби, не полишала. I ось вiн таки дiждався!

Читать дальше →