Оаза в льодах

Начало книги

Оце недавно приїхав я у відпустку з далекої Антарктиди — я там, бачте, працюю радистом. Усі розпитують мене про цей загадковий закуток нашої земної кулі. А особливо школярі — Дмитрикові товариші. Ви, може, не знаєте Дмитрика? Це мій менший братик, ходить у шостий, мріє стати полярником і працювати зі мною в Антарктиді. Так ото вони всі як поприходять — і до мене:

— Розкажіть!..

— Розкажіть!..

Я їм і розказую — про китів, чубатих пінгвінів, морських слонів, про полюс лютих вітрів, які валять людину з ніг, про червоні та голубі озера в оазах, що загубилися посеред льодовиків. Про все вже їм розповів, а вони ще просять. Тоді я змалював їм пригоду, що сталася з підривником Панасом… Батько мій послухав-послухав, а тоді махнув рукою:

— Таке й вигадаєш! Ти й змалку був мастак вигадувати…

Батька мого важко переконати. Але ви, звичайно, розумієте, що тут ніякої вигадки немає, бо як би я вигадав, коли б цього не було? Я ж радист, мені всі розмови в ефірі чути, і коли ото передали про вибух у Священній печері, від якого прийшла загибель на Омоно… Але це вже я забігаю наперед, а так не годиться. Все мусить мати свій порядок — говорив колись, здається, Тартарен із Тараскона. А може, це й не він сказав, а хто-небудь із мудрих халдеїв чи індійців. Одне слово, хтось це сказав, і я цілком його підтримую. Отож послухайте, як це було…

Читать дальше →