Музичний атавiзм

Начало книги

Хто перший почув отi дивовижнi звуки, що линули з плаского даху, сказати важко. Та не минуло й кiлькох хвилин, як навпроти будинку зiбрався натовп. А невтомна стрiчка тротуару пiдвозила й пiдвозила людей - молодих i старих, жiнок i чоловiкiв, хлопцiв i дiвчат. Усi вони мовчки пливли вздовж будинку, потiм кожен переступав на другу стрiчку, i ця несла їх вже назад. Люди нiби потрапили в якесь зачароване коло - воно обертало їх перед оцим пластмасовим кубом, звiдки лунала пiсня.

Спiвало двоє - отi, що на даху, певне, щось там робили, може, встановлювали енергетичний контур, упоралися i... заспiвали!

Мiсяць на не-е-бi, зiроньки ся-а-ють,

Тихо по мо-о-рю човен пливе-е...

В човнi-i дiвчи-и-на пiсню-у спiва-а-є,

А козак ч-у-ує, серденько мре-е...

Вони спiвали, а людське юрмище кружляло й кружляло. Заслухались люди, принишкли житла, а прозорий пластиковий купол нiби здiймається над мiстом усе вище й вище. Звуки пiснi - живi, мрiйливi - то стелилися, то шугали угору, наче бажаючи вирватися з-пiд купола й попливти аж до отого гiрського хребта, що громадився на обрiї. Щось було в цьому iррацiональне, алогiчне, але воно притягувало, як магнiт, проймало серце струмами, виповнювало все єство дивною силою. Люди мимовiльно ворушили губами, i це в якiйсь мiрi передавало той емоцiйний хаос, який охопив тут кожного. Спiвати вони нiколи не вмiли, це їм навiть не снилося, але послухати цих двох... Щось надзвичайне!

Читать дальше →