Молодший брат сонця

Начало книги

Бункер був обставлений з такою розкiшнiстю, що бiльше скидався на салон у фешенебельному готелi. Стiни вшитi буковими дошками, полiрованi м'якi меблi, опасистi люстри. з яких лилося денне свiтло, великий бар, заставлений батареями пляшок, що iскрилися всiма кольорами спектра. I все-таки Террi було тут незатишно, нiби за всiма цими лаштунками вона вiдчувала вагу холодного бетону i вологої землi. Вкутала шаллю напiввiдкритi плечi, окинула присутнiх поглядом своїх великих темних очей. Боже, скiльки тут вiйськових! А кабiна лiфта через кожнi три хвилини викидає новi й новi групки.

- Тобi холодно, люба? - спитав Девiд. - Тут не менше двадцяти градусiв. Може, вип'єш мадери?

"Багато i швидко говорить, - майнула в неї думка, - певне, хвилюється... Та я й сама... Дрож проймає..."

- А в мадерi хiба бiльше?

Обличчя Девiда трохи прояснiло:

- Двадцять плюс вiсiмнадцять - мусить зiгрiти.

Вино справдi трохи зiгрiло, та нервової напруги не зняло - вона вiдчувалася в рухах i науковцiв, i вiйськових ("секретних людей", як їх прозвала Террi), у виразах їхнiх здерев'янiлих облич, ба навiть висiла в повiтрi. Тривожне очiкування наче паралiзувало кожного, крiм хiба самого Девiда.

Читать дальше →