Аппарат iнженера Сокороки

Начало книги

Тiльки-но звечорiло, як до квартири iнженера Iвана Свиридовича Сокороки з веселим гамором ввалилося п'ятеро колишнiх його однокашникiв. Сторонньому, може, й дивно було б слухати, як вони, поважнi люди iз срiблом у чупринах, тиснучи руки, вигукували:

- Вiтаю, Ваню!

- Поздоровляю, Ваню!

- Спасибi, Костику. I тобi, Петю!

Ваня, Костик, Петя, Павлуша... У кожного з них уже дорослi дiти, але їм приємно звертатися один до одного по-колишньому. Це нiби повертає молодiсть.

Друзi прийшли до Сокороки "потягати його за вуха, щоб великий рiс i здоровий був". Колись, мовляв, предки мали звичку в день народження "тягати за вуха", а чому б i їм...

- От i добре, що завiтали! - радiли Сокороки. - Тiльки... де ж вашi жiнки?

- Та ми так, на ходу...

Вручаючи пакунки, "хлопцi" мимрили щось невиразне, але Сокорочиха огрядна, можна б сказати, велична жiнка, категорично заявила:

- Е, нi! Я їх запрошу по телефону!

- Ну, що ж, - усмiхнувся Сокорока, - поки жiнки там зберуться, я вам покажу дещо...

Читать дальше →