Лабіринт Мінотавра

Начало книги

Ветхі стіни Александрії заросли бур’янами. Тут так багато таємних закапелків, схованок — можна гратися досхочу. Гіпатія тягне свого товариша Ісідора далі й далі, в хащі чортополоху, в зелену імлу парких заростей, в плутанину ліан, олив та терновиків.

— Па! — ніжно кличе її Ісідор. — Далі не треба. Там можна зустріти гаддя — ще вжалить!

Дівчинка рвучко зупиняється, в її небесних очах мерехтять іскри зухвалості й сміху.

— Сі! Ти боїшся гадів? А як же подвиги, про які ти мрієш? А як же мойри?! Хіба не зіткали вони твою нитку при народженні? Чи ти маєш в запасі іншу? Хочеш обдурити суворих богинь?..

Хлопчик соромливо опускає погляд до землі, а тим часом Гіпатія ховається в гущавині і гукає здалеку:

— Агов! Знайди мене!

Ісідор старанно обнишпорює всі закутки, заглядає в німотні бійниці мурів, толочить бур’яни. Ніяк не може знайти подруги! Як вона так уміє ховатися?

Чути вдоволений, щасливий сміх. Гіпатія десь поруч, але де? Спітнілий Ісідор розчаровано зупиняється на видноті, розводить руками.

Читать дальше →