Гендерсон, повелитель дощу

Начало книги

Що примусило мене податися в мандри по Африці? Я не зміг би пояснити це отак відразу. Жилося мені все тяжче, тяжче й тяжче, і по якомусь часі я почув себе в цілковитій безвиході.

Згадуючи, як велося мені в ті дні, коли я купив квитка, я не бачу там жодного просвітку. Життя притисло мене так, що я почав задихатися. Все мов завертілося в несосвітенній круговерті: мої батьки, мої дружини, мої дівчата, мої діти, моя ферма, мої домашні тварини, мої звички, мої гроші, мої музичні уроки, мої пиятики, мої забобони, моя брутальність, мої зуби, моє обличчя, моя душа! Я криком кричав: «О, дайте мені спокій, хай вам грець! О, залиште мене самого!» Але як можуть вони залишити мене самого? Адже вони належать мені, вони мої.

І вони облягли мене зусібіч. Навкруг мене утворився хаос.

Одначе світ, який навалився на мої груди страшним тягарем, дав мені нагоду вислизнути. Але, щоб ви, люди, зрозуміли, як усе зі мною сталося і чому я зрештою втік до Африки, я повинен викласти вам факти. Почну, мабуть, із грошей. Річ у тім, що я багатий. Мій старий залишив мені в спадок три мільйони доларів – після сплати всіх податків. Правда, я сам вважав себе волоцюгою і мав на те підстави, до того ж і чарки не цурався. Але в скрутну хвилину я любив нишком від усіх позазирати в книжки, я шукав у них мудрі або повчальні слова й одного дня прочитав: «Немає гріхів непрощенних, і Господь не вимагає одвічної праведності». Ця істина глибоко вразила мене, і я повторював її знову й знову. Але потім забув, що то була за книжка – одна серед тисяч, залишених мені батьком, який і сам написав їх чимало.

Читать дальше →