Дар Гумбольдта

Начало книги

Збірка балад, видана Гумбольдтом фон Флейшером у тридцятих роках, одразу ж здобула приголомшливий успіх. Гумбольдт був саме тим, на кого всі чекали. Принаймні я, на Середньому Заході, можу вам зізнатися, справді чекав нетерпляче. Письменник-авангардист, перший із нового покоління, вродливий кремезний блондин, серйозний, дотепний, освічений. Саме такий був цей хлопець. Усі газети відгукнулися на його книжку рецензіями. Фотографію, що з’явилася у тижневику «Тайм», не супроводжували жодні закиди, а в журналі «Ньюзвік» його навіть хвалили. «Арлекінові балади» викликали в мене бурхливе захоплення. Тоді я був студентом Вісконсинського університету й день і ніч думав лише про літературу. Гумбольдт показав мені, як можна творити по-іншому. Я був у захваті. Я заздрив його удачі, його таланту, його славі, а в травні подався на Схід, щоб поглянути на нього і, як пощастить, познайомитися особисто. Подорож ґрейгаундівським автобусом, що їхав через Скрентон, тривала близько п’ятдесяти годин. Та я цим не переймався. Вікна в салоні були відчинені, і я міг насолоджуватися чудовим краєвидом. Уперше в житті бачив справжні гори. Дерева саме випускали молоденькі листочки. Це нагадувало «Пасторальну симфонію» Бетговена. Я почувався залитим зеленню.

Читать дальше →