Ідеаль, або На поміч, пардон

Начало книги

Коли мені виповнилося сорок років, я остаточно зсунувся з глузду. Доти я намагався вдавати нормального. Проте справжній безум настає тоді, коли вже припиняєш грати комедію на людях. Це трапилося після мого другого розлучення. В мене лишилося трохи грошенят, і я вирішив покинути рідні краї. Кохав я, то покохаю і ще, проте сподівався, що обійдуся без кохання, цього «кумедного почуття, що супроводжується непристойними порухами тіла», як сказав про нього Теофіл Готьє. Крім того, я перестав уживати тяжкі наркотики, то чому кохання має бути винятком? Уперше від мого народження жив я сам, тож вирішив цим скористатися. Певне, тоді я скидався на мою безхребетну епоху. Авжеж, я визнавав, що нудно-таки жити без хребта. Хтозна, як викручувалися інші безхребетні. Я виростав у неповній родині, а потім і свою родину знищив. Не було в мене ні батьківщини, ні коріння, ні якихось інших прив’язаностей, крім хіба що забутого дитинства, чиї світлини видавалися страшенно облудними, та ще переносного комп’ютера з вай-фаєм, що надавав мені ілюзію зв’язку з рештою всесвіту. Я взяв забуття за вершину свободи; це досить поширена недуга нашої доби, гадаю, ми ще повернемося до неї. Я мандрував без багажу і винаймав мебльовані кімнати. Гадаєте, це недобре — мешкати в оселях, які сам не вмеблював? Я не згоден. Найгірше гаяти час у крамницях, не знаючи, який стілець придбати. Авта мене теж не цікавлять. Люди, що наввипередки хизуються своїми лайбами, викликають у мене жалість; просто жах, стільки часу марнують вони на перелік автомобільних марок. Я читав дешеві книжки, підкреслюючи деякі місця кульковою ручкою, а потім і те, і те викидав у смітницю (і книжку, і ручку).

Читать дальше →