Над планетою — «Левіафан»

Начало книги

Прожектор спалахнув у темряві, як струмінь розпеченого металу, хлюпнув у провалля і вп'явся в замуровану печеру. Жовте кружало розплющилося об плескаті, злютовані цементом каменюки, жадібно обмацало кожну щілину, кожний виступ і, вгамувавши свою цікавість, завмерло в непорушності.

Гори стояли німотно суворі, майже, невидимі, чути було, як монотонно гудуть мотори машин та ще з провалля доноситься глухе жебоніння потоку. Крутою стежкою піднімався гурт людей. Ось вони наблизилися до прожектора, стиха загомоніли. Офіцерські кокарди низько схилилися над картою.

Трохи оддалік над прірвою стояв високий чоловік у чорному плащі, наслухався до шумів потоку. Він бачив, як прожектор неквапно сповз на бистрінь ріки, тернувся об горбасті брили, що обкипали піною, потім стрибнув угору і втупився в другий замурований отвір. Вирвавши з мороку нову печеру, оглянув її, взяв правіше і аж тоді раптово шугнув униз по річці. Там, над вузеньким крутостінним каньйоном, нависала масивна скеля, чорне кам'яне громаддя.

Читать дальше →