Синхрон

Начало книги

Боже мой! Як вона змерзла в ноги, але вже нарешті має бути Пестум, там є той старий готель, не розумію, як же він називався, зараз згадаю, крутиться на язиці, але так і не згадала, опустила шибку й пильно вдивлялась убік і вперед, шукала дорогу, яка має credimi, te lo giuro, dico a destra, повертати праворуч. Nettuno він називався. Коли на перехресті він стишив хід і ввімкнув дальнє світло, вона відразу побачила напис, освітлений у темряві поміж десятка назв готелів і вказівників, які скеровували до барів і пляжів, промурмотіла, що раніше все було інакше, тут же нічого не було, просто нічого, років п’ять-шість тому, ні, справді, не може бути.

Почула, як заскреготів гравій під колесами і як дрібне каміння затарабанило об дно, сиділа, скоцюрбившись, на сидінні, масувала шию, тоді, позіхаючи, потягнулась, а коли він повернувсь і сказав, що тут нічого не вийде, треба їхати в один з нових готелів, тут вони навіть ліжок уже не застеляють, ніхто не поселяється у старих готелях біля храмів, посеред троянд і під буґенвіліями, вона була розчарована і їй було легше, а загалом їй цілком байдуже, вона втомлена до смерті.

Читать дальше →