Розгром

Начало книги

Коли надходить ніч і сон утікає з очей, а напружені нерви гудуть і вібрують, як дроти на буремних роздоріжжях, тоді…

Вона встає передо мною… Ольга…

Вона встає передо мною, як символ, як прообраз цілого покоління, поставленого грудьми проти трагічної епохи віч-на-віч, в нерівнім — до розпачу, до трагізму нерівнім! — двобої; покоління сміливого і затятого в понурій рішеності, і непримиренного в своїй трагічній, неупокореній гордості. Вона встає, як саме це покоління, розіп’яте на перехрестях Історії…

… З простреленим чолом, гола, заморожена і так виставлена на позорище, стоїть вона, як мармурова статуя, посеред великої площі, гордо закинувши голову в небо… дивиться в нього великими скляними очима, мов би позиваючи самого Бога, кидаючи йому розпучливо-зухвалий виклик…

Поругана і все ж таки незаймано-прекрасна в своїй божественній вроді і в своїй незрівняній гордості, скована жорстоким холодом і все ж динамічна, обернена в кричущу емблему, в символ, в апотеозу безоґлядної мужньости, гордости і зневаги…

Читать дальше →