Тюті

Начало книги

— Колосовська! Виходь на балкон, цілуватись будемо!

Вікна гуртожитку зарябіли обличчями. Усім хотілося бачити й чути, як рівно о шостій ранку студент геологічного факультету Василь Садиков, повернувшись зі своїми однокурсниками після тримісячної виробничої практики у польовій експедиції на Далекому Сході, вітатиметься з Аліною Колосовською, студенткою романо-гер-манської філології, однією з шести дівчат, що мешкали разом у кімнаті № 5 університетського гуртожитку по вулиці Освіти, 4. У такі хвилини людину не можуть не навідати мрії про вірність і вічну любов. У такі хвилини в небуття відходить усе земне, буденне, нікчемне. А які мистецькі шедеври народжуються! Мов до сонцесходу, ми звикли до цього священного ритуалу, що повторювався з року в рік.

Геологів у нашому ВНЗ обожнювали майже всі студенти, надто ми філологи, що навіть стіннівку "ГЕОЛОГ" перечитували, аби бува не пропустити чогось важливого. Це був час (кінець п'ятдесятих — початок шістдесятих років минулого сторіччя), коли престижно було навчатися на фізичному і радіофізичному, геологічному та ще хіба що на біологічному факультетах, престижно було бути відмінником, сталінським стипендіатом тощо. Престижно було брати участь у студентській художній самодіяльності, наукових гуртках, призначати побачення на Володи-мирській гірці, співати пісень, що їх писав твій однокурсник. Ну, хоча б такої:

Читать дальше →