Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів

Начало книги

Жив десь недалеко від кінця світу один старий цар, а в того царя було три сини. Двоє були спритні й поставні леґені, а третій недолугий, боязкий, ще й придуркуватий. Старий захворів і осліп. Хлопців занепокоїло, бо він почав дуже нарікати, яких має синів, що про хворого не дбають. Тепер будуть змушені поперемінно доглядати сліпого царя, водити його. Журяться вони, журяться, коли приходить один сивий дідо та й звідає їх:

— Що то ви зажурилися?

— Шкода вам, діду, говорити, бо й так не допоможете, — відповіли леґені.

— Не знати, не знати, — сказав на те старий. — А може, й допоможу.

І леґіні йому розповіли, що старий осліп, а жоден дохтур у їх царстві не в силі його вилікувати.

— Чи ви, діду, могли б зарадити? — зазвідали царевичі разом.

— Сам-один я нічого не вдію, — пояснив старий дідо. — Але пораду можу дати. Учинити те, що я пораджу, — і велике, й невелике діло. Послухайте лише! Десь на світі є скляна гора, а на тій горі — одне потятко[1]. Скільки разів воно защебече — стільки краплин крові витече в нього з дзьобика. Коли тими краплями помастите вітцеві очі, то нараз прозріє.

Читать дальше →