Падіння руїни та люті!

Начало книги

Моторошна тиша нависла над кімнатою сиротинця, притлумлюючи м’яке сопіння та посвистування тих, хто спав на лежаках. Сумуючи за теплими ліжками Пріорату Милосердя, я до болю стиснула пальцями колючу, зношену ковдру. Мені ніколи не спалося добре на підлозі, де зазвичай усю ніч гасали миші й щури.

Але сьогодні не прошмигнув жоден тонкий гладкий хвіст, і я не почула клацання їхніх кігтів об камінь. Це мало б бути приємним спостереженням, але я відчувала, що щось не так. Це не стосувалося підлоги, на якій я лежала, чи повітря, яким дихала.

Я прокинулась уся вкрита сиротами та з неприємним відчуттям у животі. Настоятелька навчила мене завжди довіряти другому баченню, потягу моєї інтуїції й пориванням моїх інстинктів. Вони були дарами, торочила вона мені знову й знову, від богів, тому що я була народжена із зірок.

Я не розуміла, що вона мала на увазі, говорячи про зірки, але зараз інтуїція підказувала мені: щось не так, як має бути.

Читать дальше →