Медея

Начало книги

НЯНЬКА: Що?

МЕДЕЯ: Щастя. Воно бродить кругом.

НЯНЬКА: Співають там, у селі. Думаю, сьогодні в них свято…

МЕДЕЯ: Ненавиджу їхні свята. Ненавиджу їхню радість.

НЯНЬКА: Ми тут всім чужі. (Мовчанка). У нас завжди святкують у червні. Дівчата прикрашують коси квітами, хлопці червонять обличчя власною кров’ю. На світанку, після першої жертви, починалися битви. Хороші юнаки Колхіди, коли б’ються.

МЕДЕЯ: Замовчи.

НЯНЬКА: А пізніше, вдень, вони приборкують звірів. А вечором розводять великий вогонь перед палацом твого батька. Великий, жовтий вогонь, а в ньому пахуче зілля. Невже ти забула запах нашого зілля!

МЕДЕЯ: Замовчи. Замовчи, добра жінко.

НЯНЬКА: Ах. я вже стара, а дорога така довга. Навіщо, Медее, покинули ми рідний край? Навіщо?

МЕДЕЯ: Покинули, бо я любила Ясона, заради нього я обікрала рідного батька і вбила власного брата. Тепер замовчи, жінко, замовчи. Недобре раз-по-раз пригадувати такі речі.

Читать дальше →