Дванадцять обручів

Начало книги

У своїх листах з України Карл-Йозеф Цумбруннен писав: "Усе, чого ми собі бажаємо, про що думаємо і чого сподіваємося, обов'язково з нами трапляється. Штука лише в тому, що завжди надто пізно і завжди якось не так. Отже, коли це постає перед нами, навіть не впізнаємо його в обличчя. Тому ми переважно боїмося майбутнього, боїмося подорожей, дітей, боїмося змін. Я не вмію чинити цьому опору, але з усієї сили вдаю, що чиню його. Не так давно тут знову почали надовго вимикати світло".

Ніхто з найближчих приятелів так і не дочекався від нього виразної відповіді на запитання, чого він туди їздить. Дівчина, з якою він прозустрічався вісім років (її ім'я було Ева-Марія й невідомо кого саме - Марії чи Еви було в ній більше), одного ранку повідомила, що має досить. Разом з нею він провів до будинкової брами більшу частину своєї молодості - ту, в якій з приголомшливо хвилюючою відкритістю ловиш усі зустрічні погляди. Але Карл-Йозеф Цумбруннен не перестав їздити в Україну навіть після цього розриву. Він усього лише трохи - зауважували тільки найближчі - згорбився, до того ж окуліст вимушений був призначити йому по цілому додатковому діоптрію.

Читать дальше →